О. Танюк

«Вой (не)мой волчицы»

танок(юк) реальності

Духу Майдану присвячується…

«Думаешь, что трагедию можно пережить?.. Это то, что будет с тобой всегда. В тебе. Разделительной линией через всего тебя…

Закрой рот и кричи. Ты – «умный Арлекин». Не больше. Не меньше».

П‘єса написана двома мовами: російською і українською, що відображає реальний стан актуальної мовної ситуації у нашому соціумі. Вистава про важкий шлях України до себе, до свого відродження через подолання імперської спадщини.

Є в нашій роботі рідкісні моменти, коли, стикаючись з новим для тебе матеріалом, ти отримуєш неочікувано гострого інфор(Е)моційного удару. Провокативного. Збуджуючого. Не люблю ярликів, будь-які наукові визначення лякають неминучою тенденцією до консервування і закостенілості, смерті самого явища, тому охарактеризую жанр твору Оксани Танюк для себе як “танок(юк) реальності” (друге мені здається точнішим). А як ще назвати опус, в якому діалоги, наповнені живою плоттю і кров’ю, перетікають у монологи біблійної сили, а потім все кришиться, атомізується, розбивається на квантово-абсурдний полілог? У постановці я йду за автором, обмежую себе у засобах виразності до максимально допустимого мінімалізму. Єдине, що я собі дозволив, – загнати всі ці сутності під єдиний скафандр. – В. Завальнюк.

Постановка Володимира Завальнюка.

Актриса Ганна Яремчук.