Творчий метод

Основні принципи, що складають творчий метод театру «Перетворення»

(автор – Володимир Завальнюк)

Перш за все – для чого, навіщо і чи треба?.. сумніви, щоправда, виникають тільки в рідкісні моменти «відлипання» від Роботи-Гри.

Кличу на допомогу Антонена Арто, котрий якось сказав про «відновлення цілісності людини у процесі театрального переживання».

Переживання. Проживання. Не проговорення, не ілюстрування і не кривляння, врешті-решт.

«Відновлення цілісності людини» передбачає її розладнання, розпад. Отже, не обійтись без дієвого аналізу цих процесів. Усе строго за К.С. Станіславським.

Я глибоко переконаний, що магія театру захована у ПЕРЕТВОРЕННІ вербальних знаків на ієрогліфічні. Можливо, точніше буде сказати так: слово є результатом думки, а завданням театру є залучення, посвята глядачів до самого процесу зародження, розвитку і остаточного формування думки. Це і є той атом, одна з тих цеглинок, що допоможуть нам побудувати ХРАМ. Одне перетворення відбулось, але воно не єдине. Добротний будівельний матеріал ми вже маємо, але форму і зміст майбутнього храму визначатиме не він. Звичайно, все залежить від волі художника-творця, який володіє до найдрібніших деталей секретами всіх ремесел, залучених до виробничого процесу. Ставимо себе на його місце. Будемо вважати, що нам це вдалось і ми знаємо (розуміємо серцем), куди, до яких цінностей має кликати майбутній храм своїх відвідувачів.

Наступив найцікавіший і водночас найтаємничішій момент, коли із раціональних «що» і «для чого» виникає художнє «як». Ідея, думки, слово стають знаком, метафорою, образом (прошу не забувати, що в театрі вони обов’язково живі, тобто ми бачимо історію їхнього розвитку в часі і просторі).

Абсолютно не сприймаю  терміну «театральний експеримент»! Будь-яка чесна творча робота – експеримент. Нема експерименту тільки там, де відсутня творчість!

Повернімось до нашого Храму – Художнього образу, об’єкту одночасно матеріального і сакрального, тому що без сакрального елементу втратиться сенс (душа), а без матеріального – тло (тіло). Задум (осмислення в глибині серця-сонця, чого я прагну) є. Хотів сказати окремо про Волю – ні!!! Задум є одночасно і вольовим імпульсом, бо має колосальну потенцію зернятка, з тією різницею, що зерня несе в собі абсолютну програму перетворень з відомим результатом, а художник, опираючись на матеріальне (ремесло) і ефемерне (інтуїцію), створює живий, пульсуючий «будівельний матеріал» і в’яже, ліпить, тче, громадить, ніколи не знаючи наперед, що з цього всього вийде. До речі (чи ні), але згадалось, що перший театр-студія, створений мною, мав назву «Зерня». Фактура того полотна, тих ліній, цеглинок, їхня внутрішня правда, логіка зв’язків і протиріч між ними – вся ця сума правдочок і правд і є дорогою до Храму, котрий виструнчиться чи розпадеться – щоразу невідомо. Невідомо навіть тоді, коли вистава пройшла сотні разів з великим успіхом і Храм незмінно поставав у всій своїй величі, бо всі названі й неназвані «будівельні матеріали» – не що інше, як результат великої кількості психо-хімічних реакцій в думаючих серцях акторів-волхвів.

Нема сенсу повторювати, що справжня творчість завжди є новаторством, а праця за раніше відомими схемами – у кращому випадку – ремеслом (хоча саме слово «ремесло» сяє інформацією про високий фаховий рівень, якого люди, схильні до шаблонного мислення, досягають дуже рідко), а новаторство – це незвідані дороги, стежки, лінії, барви, тони… Великою є  радість майстра, що знайшов одну-єдину свіжу, чисту ноту, але й не меншим є біль, коли ноту цю не розпізнають ті, кого він хотів відігріти щирістю й глибиною її звучання. А трапляється таке дуже часто, тому що мало знайти нову мову й насолоджуватись силою, об’ємністю, аритмією, чіткістю і свіжістю її проявів, необхідно залучити до сприйняття цих нових (частіше – добре забутих) скарбів ті серця, що здатні забриніти на тій самій довжині хвилі.