моновистава за п’єсою Я. Верещака

…Люди покинули хутір – хто помер, хто поїхав до міста. Стару церковцю замкнули. І дерево неподалік засохло. Та одного зимового дня з сусіднього села прийшов священик, відкрив церкву і почав правити службу. Порожня церква, жодної людини, а він правив. Мало не щодня приходив. А навесні прилетіли лелеки і звили гніздо на сухому дереві. Тоді священик почав виходити під час служби на паперть і, співаючи, здіймав очі до лелечого гнізда…

У хвилини самотності й відчаю героїня вистави (Ганна Яремчук) воскрешає в своїй уяві образи представників трьох поколінь і, спілкуючись з ними, усвідомлює сенс власного життя…